Гуцулія. Єно запіяли кугути.

Гоcподиня зівнули, потегнуласи під теплов перинов, друлила ногов чоловіка, каже:

– П'єтнайціть кулок тонкої ковбаси, п'єтнайціть грубшої, десіть кусків підчеревини, десіть полядвиці, дванайціть – сала, шість сальцесонів, п'єть фаршированих риб, пару трилітрових слоїків маринованого товстолоба, штири зайці... Ти горівки кіко вигнав?

– Одинайціть літрів, – бурчить спросоння чоловік.

– Штири перекладанці, шість пляцків, пальчики, рогалі, два сирники, три медівники, ведерко печінкового салату, ведерко олів'є. Йой, я тагі забула з чесноком зробити?

– В зеленім ведерку за дверима, – бурчить чоловік, би відчепиласи.

– Пітнайціть пасок, дві баби, вісім струделів, двайціть флєжок мінеральної води, двайціть синдової, кетчуп, гірчице, аджіка, ведерко цвіклів...

– Ти мені дась виспатиси ? Спи вже, спи...

– Йой! Ти гімалайску сіль купив ?

– Ту рожеву?

– Та!

– Не-а, Не було в склепі.

– Падоньку солоденький, – зривається на ноги злосна гуцулка, – нендзо! Люде зберуться, а я перед ними що на стіл поставлю?!

...

Автор тексту - Олег Ущенко